Гансі Марія Анна Гіршманн

"Гансі" Марія Анна Гіршманн Марія-Анна Гіршманн народилася у Чехословаччині. У час Другої світової війни навчалася в школі з підготовки лідерів фашистської молоді. Адольф Гітлер став для неї богом, і коли він зазнав краху, весь світ для Марії-Анни захитався. Провівши декілька місяців у комуністичному таборі, вона втекла, кожної миті очікуючи вистріл у спину. Але вистріл не прозвучав. Сам Бог оберігав її життя. В Західній Німеччині вона повірила в Ісуса Христа, Якого до того часу відкидала через Його єврейське походження. У 1955 році Марія-Анна емігрує в США з метою отримати освіту. Незважаючи на культурний шок, який переживає, вона закінчує декілька навчальних закладів. І в той час відкликається на заклик Божий для духовної праці серед молоді. Географія її служіння розширюється по всій Америці та Західній Європі. Марія-Анна Гіршманн – автор цілого ряду книг. Дана книга є володарем кількох високих нагород в Америці. "Сирота для Гітлера. Мама схилилась над моїм солом’яним ліжком. Я подивилася у її допитливі сіро-голубі очі, на її добре зморшкувате обличчя. - Мамо, - шепнула я, - можна мені трошки квашеної капусти, будь ласка? Мати кивнула головою, повернулась та вийшла. Вона нахилила свою сиву голову, щоб не зачепити низькі одвірки єдиною кімнати нашої хатини. Через те, що я була хвора та страждала від розладу шлунку, мама постелила мені тут на підлозі поряд із своїм ліжком. Я прислуховувалася до її швидких кроків, які віддалялися, і подумки слідувала за нею через кухню аж до прибудованої на вулиці кам’яної кладовки поряд із стайнею для кіз. Я могла уявити собі кожен її рух, бо не один раз я так справді ходила за мамою. Вона, мабуть, увійшла в кладовку без вікна, запалила свічку і обережно поставила її на камінь. Вона завжди боялася, щоб, бува, наша хатина, покрита соломою, не загорілася. Далі вона, мабуть, підняла важкий камінь з верху бочки, забрала декілька дощок та зібрала запліснявілий верхній шар. А потім мама набрала цілу кружку хрусткої, прохолодної квашеної капусти, яку я допомагала їй приготовити ще восени. Двері на кухню знову хлопнули, і я почула, як мати висунула шухляду, щоб взяти звідти виделку. У мене потекла слинка. Я не їла два дні і раптово відчула сильний голод. Потім я почула голос батька: - Не потурай їй так сильно, Анно. Не обов’язково виконувати кожну її примху. Вона вже й так спричиняє нам достатньо проблем. Вона лише дитина, батьку, – голос матері був тихим. – Минулого року вона щойно пішла до школи. Цілий день, поки я працювала, вона була такою терплячою. Їй потрібно щось з’їсти, щоб налагодилась робота шлунку. Знає Бог, що в нашій хаті нема нічого такого, чим можна розбалувати цю дитину, навіть тоді, коли вона хвора."